Сьогодні ми навіть не уявляємо свого життя без смартфона. Уранці прокидаємось від будильника на гаджеті, спілкуємось, завжди знаємо останні новини, погоду, живемо «онлайн життям», часто за рахунок звичайного. Звісно ж, винний у цьому не наш улюблений смартфон, а унікальні можливості сучасних технологій та послаблений самоконтроль. Навряд чи хто замислюється, скільки реального часу проходить повз нас, поки ми залипаємо у гаджеті.

                         Чому люди фаблять? 

Люди прагнуть новинок. Ці новинки дає їм інтернет. Ми натискаємо на одне посилання, потім на інше, і так по колу. Коли люди публікують твіт чи пост, одразу отримують реакції у вигляді коментарів чи лайків. Це змушує їх почуватися потрібними настільки, наче весь світ чекає на їхній допис.

Психологи називають це петлею зворотного зв’язку в інтернеті. Що цікаво, вона використовує ту саму систему винагород у мозку, що й кохання чи дружба. Тому люди витрачають час на смартфон та інтернет, а водночас дають собі виправдання – багатозадачність. Ми переконуємо себе, що можемо бути ефективні одночасно в кількох місцях завдяки онлайну. Але це не так. Дослідники з’ясували, що люди неспроможні займатися кількома справами одночасно. Наприклад, під час розмови ми поглядаємо на телефон. У такому стані ми можемо почути слова співрозмовника, але не можемо обробити слова й невербальні сигнали з такою швидкістю, як належить. Мозок людини не може зосередитися на чомусь, роблячи одночасно інше, каже нейронауковець Ерл Міллер. Це наче постійне перемикання вперед і назад, яке забирає багато енергії та часу та спотворює відчуття цінності справжнього контакту з друзями. Коли ми сидимо на цифровому ланцюзі, то не присутні повноцінно ані у віртуальному, ані в справжньому житті, каже викладачка МТІ, докторка Шеррі Теркл. До того ж люди це помічають, а тому не відкриваються нам. Це знижує рівень емпатії та зв’язків між співрозмовниками. Є дослідження, яке виявило, що рівень емпатії в студентів вищих навчальних закладів з 1979 до 2009 року зменшився на 40%. А це найбільше падіння з 2000 року. Віртуальні технології вже досить давно стали частиною життя сучасної людини. Практично будь-яка діяльність праці і відпочинку пов’язана з віртуальністю. Обмеження, спричинені пандемією, різко змістили баланс у бік віртуальності, тому нам доводиться адаптуватися до цих змін. Ми змушені поєднувати онлайн- та офлайн-процеси, щоб бути ефективними, не випадати з робочих і соціальних процесів. Темп і вимоги сучасного суспільства змушують нас практично постійно перебувати в онлайн-просторі. Це створює напругу, яка може проявлятися й у вигляді фабінгу. Наша психіка обробляє величезні обсяги інформації, проте одночасно повноцінно перебувати в кількох процесах не вдасться. Це пов’язано з функцією уваги, тобто з довільним перемиканням психічної діяльності на те, що ми вважаємо важливим. Тож решта стає другорядним, і в інших процесах ми можемо бути присутніми лише поверхово. Тому людина, яка постійно відволікається в бесіді на смартфон, автоматично стає неуважною до співрозмовника. Так, вона може перемикатися назад, але в будь-якому разі втрачається якість комунікації. Постійне відволікання на гаджети також викликає певні емоції в співрозмовника (наприклад, образу, роздратування), через що страждає міжособистісний компонент контакту. Загальна рекомендація може бути одна: розібратися зі своєю тривогою, тому що фабінг – це передусім нав’язливе відпрацювання напруги. Для початку людям, які фаблять, можна порекомендувати помічати й надавати цінність тим людям, які зараз поруч із ними, незважаючи на те, якої терміновості й важливості контент на екрані.

https://www.the-village.com.ua/village/business/business-ethics/310101-fabing